Ми вільні громадяни вільної держави

Вільна нація Нація - це не просто купка людей, що живуть на одній території, це єдиний організм, який живе за певними законами. Проте виникає питання, що саме зближує людей та формує вільну націю. На мою думку, головним чинником єднання є наявність спільної історії та культури, які об'єднують усіх нас воєдино. Яскравим прикладом цього є боротьба українців за власну державу в період 1917-1920 років. Спільне бажання скинути ярмо загарбників об'єднало обидва береги Дніпра. Українці розуміли, що єднання – це шлях до незалежності. Так відбувся Акт злуки УНР та ЗУНР в одну соборну державу. Хоча новоутворена Україна проіснувала досить недовго, ця подія надзвичайно вагома в українській історії, що стала поштовхом до подальшого визволення нашого народу.             Не менш вагомим фактором є спільна віками сформована культура. Мова, релігія, звичаї, традиції, обряди та свята - усе це робить нас вільною державою та зміцнює наш духовний зв'язок. Отже, історія та ...

 Рушійні Національно –визвольні війни Особливе місце в історії України займає період національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. на чолі з видатним державним діячем і полководцем Богданом Хмельницьким. Хоч цей рух і зазнав поразки, проте саме в той період вперше після занепаду Русі відновилася ідея української державності — ідея, яка нині втілена в життя і завжди житиме в народі. Поштовхом до цього визвольного руху був колонізаційний натиск польської шляхти. Вся Україна прагнула звільнитися від шляхетського панування, яке набувало страхітливих форм. Саме тому національно-визвольна війна знайшла широкий відгук серед селянства і мала великий успіх. Чільник народно-визвольної війни, сотник реєстрового війська Богдан Хмельницький до виступу господарював на своєму хуторі в Суботові. Але, зазнавши безчинств з боку чигиринського підстарости поляка Чаплинського і не знайшовши правосуддя у польської влади, був змушений втекти на Запорожжя. Дорогою він закликав прости...

Монголо-татарська навала і занепад Київської Русі В 1223 дружини київського, чернігівського, галицького та волинського князівств, які виступили спільно з половцями, зазнали нищівної поразки у битві на р. Калці з передовими загонами монголо-татарського війська на чолі з Джебе та Субедеєм, яких підтримали деякі князі, а також слов'янське населення степів (так звані бродники). Після навали полчищ монгольського хана Батия у 1237-1241 рр. Київська Русь припинила існування. Більшість руських земель опинилася у васальній залежності від держави монголо-татарських завойовників - Золотої Орди.  

Період міжусобиць і роздробленості По смерті Ярослава в Київській Русі розгорнулася міжусобна боротьба за великокняжий престол. Сильну центральну владу на короткий час відновили онук Ярослава Мудрого князь Володимир Мономах (1113—1125) та його син князь Мстислав (1125—1132). З середини XII ст. у державі Київська Русь розпочалася доба удільної роздробленості та відцентрових процесів, які набули значного поширення. Одноосібна монархія перетворилася на колективний сюзеренітет роду рюриковичів. У другій половині XII — на початку XIII ст. Київська Русь складалася з низки самостійних державних утворень, земель-князівств. Ярослав Мудрий, вмираючи, поділив Київську Русь поміж своїх синів, передавши зверхню владу найстаршому з них і передбачаючи так званий сеньйоральне (старшинне) спадкоємство київського прістолу. Але поділ Русі викликав тривалі княжі усобиці, що разом з нападами половців спричинилися до занепаду могутності Русі. Любецький з'їзд князів у 1097 році перетворив Руську державу ...

  Період розквіту Велике значення у розвитку Руської держави мало прийняття християнства Володимиром Великим близко 988. Нова релігія не тільки спричинилася до піднесення культури населення, але також здобула Русі належне місце серед європейських держав. Другим важливим чинником у держ. будівництві Руської держави була розпочата за Ярослава Мудрого кодифікація права (впроваджено перше руське зведення норм світського права «Руська Правда»), що пізніше знайшла остаточне оформлення у «Руській Правді» (див. ЕУ 1, 411-19 стор.). Таким чином, за князів Володимира Святославича (978—1015) та Ярослава Мудрого (1019—1054) Київська Русь трансформувалася в одноосібну ранньофеодальну монархію на основі християнської віри візантійського обряду.

    Княжа доба Київська Русь (9 століття - 1240) - середньовічна монархічна держава династії Рюриковичів у Східній Європі з центром у місті Києві. У середньовічних джерелах її називали Русь або Руська земля. Термін "Київська Русь" впровадив до наукового обігу Микола Михайлович Карамзін. В часи свого найбільшого розквіту на початку 12 століття сягала від Карпат до Волги та від Чорного до Балтійського морів. Сприятливі географічні умови (добрий клімат, родючий чорнозем, перехрестя важливих сухопутних та водних шляхів, врешті, доступ до двох морів) були підставою її розвитку, а з другого боку, близьке сусідство з азійськими степами, звідки раз у раз наступали кочові орди, були однією з причин її занепаду. Зародження Київської Русі ще й досі не має одностайного відображення у працях істориків. За літописним переказом князь Кий разом з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю заснував Київ - майбутню столицю східнослов'янської держави та сучасної України. У середньовічних дж...